***

ніч ламається об твої очі

червоними лінійками на парканах

куди ти куди ти втекла

усмішко моя розорена

глянь на це поле іржавими

кіньми витоптане глянь на

цю твань що застигла на

половині слова

    обійми мене так

    щоб земля під ногами

    замовкла щоб

    коли буде страшно не

    хотілося рвати одяг

я дозволяю тобі розфарбовувати лінійки в

червоне

я дозволяю тобі спати вночі очі не

розтуляючи

***

мій ісусе латаний ізолентою
куди ти дивишся
куди ти дивишся
я витяг тебе сьогодні з пащі
левіятана що засмоктує пил
і разом із ним він
шматок мене засмоктав

мене колисав попід коліями
пахкий бузок я
ішов по вулиці хлопці
казав я
пацани
я мушу його знайти
він лише біла пластмасова вервичка
але він мені дорогий
бо куди я потім піду
коли весь пустельний пісок
зі своїх кросівок я
витрушу

мій ісусе мій латаний друже я
більше ніколи
тебе не залишу самого

***

з-під коліс вантажівки до калюжі
застрибує алюмінієва бляшанка
яка тоне в калюжі і
яка спливає потім із
землі і проростає із
землі в лісі стає
маленьким пагоном алюмінієвого
деревця такого гнучкого і
сріблястого наче голка
яка виблискує у промінні місяця і
якою пошито твою сорочку

   твоя сорочка сьогодні відбивала
   своїми блискітками сонячні зайчики

      я не бачив прекраснішого світла
      я не бачив доцільнішого застосування світла

вечорами я збиратиму сухе
алюмінієве листя зішкрябуватиму
стару алюмінієву кору зі
стовбура робитиму з неї
чай а з листя гербарій
закладки між сторінок непрочитаних
книг у телефоні невідправлених
повідомлень друзям чи тим
із ким розчинився у мряці

   бачиш на тому березі річки
   низько стелиться туман
   іде дощ мрячить нам
   холодно і пора йти додому
   але ти просиш мене
   зайти у твій будинок
   твій будинок порожня
   клітка де немає дверей і
   вікон і ти щаслива коли
   я заходжу то тебе в гості

з часом листя стає так багато
що воно вилізає зі сторінок і
шурхоче щоразу як шорхаю ногою а
чай із кори переливається з чайника
зрештою я вже не бачу де я а де
стінки бляшанки з якої я виліз
і де рука яка підносить мене до
рота і де рот який допиває мене
я падаю в калюжу добре що
поруч гуркотять колеса вантажівки

   навіть із найглибших глибин в'язкої темряви
   я бачу твоїх сонячних зайчиків

***

у приводі мого ноутбука догорає

лазерний диск коли

він виплюнеться назовні

ти вже не знатимеш що

таке лазерний диск що

таке догорати у приводі

ти візьмеш мене за руку

і нагадаєш що пальці не

лише створені щоб клацати

ти візьмеш мене за руку

і нагадаєш мені полити

квіти нагодувати мишу

висолопити назовні язика

і мугикати пісню яку я 

не зміг запам‘ятати у свої сімнадцять

я хочу вибрехати все що я

не встиг набрехати

солону хлібину ночі я зубами розчавлюю

де ті мої зловісні погляди

слова промовлені з підлітковою

ненавистю де ті мої мелодії

які я обіцяв навчитися грати

де ті омріяні береги 

біскайської затоки де ті

мозолі на ногах які я

пообіцяв витоптати

твої крижини розтинають

ті шматки мого епітелію

які ще тримаються купи

на публіці я намагаюся

вдавати серйозну людину та

ті хто торкався моєї долоні

знають як боляче я її висмикую

твої крижинки як дві газові комфорки

горять і горять скільки б ти

не ставив лічильників

я всередині духовки тут

мало світла а поза тим

хата як хата

тут я пригадую яка ти

на дотик і стаю в повен

зріст десь є місце де я це

можу зробити і щойно

це стається як я розбиваю

головою люстру

колись у моєму житті

траплялися випадки і я

смішно жартував чи

влучно відповідав на кпини

колись я міг пити до ранку

тепер мені важко бути тверезим

колись я думав що належу

цьому місцю тепер я

розумію що це місце ти

***

твої пальці маленькі дзвіниці
на дзвонах яких пообдирався
позавчорашній лак для нігтів

мене заспокоює їхнє биття
резонування що дає прихисток сиротам на моїй шкірі
дає їм надію знову стати дітьми

ти кажеш що лак виглядає паскудно
я кажу що це малахіт
завдяки якому звуки стають теплішими
а повітря навколо
перебирається на демісезонку

ти знаєш наша церква схожа на кіоск
у ній можна купити пиво (вино) цигарки (ладан)
мінеральну (святу) воду
таке собі спасіння чи скоріш індульгенція
для мешканців панельного Єрихону
ба тамтешні крамарі нам не заважають
вітаються щодня і навіть знають
нашу улюблену марку пива

бам-бам
це твої нігті шкрябають мою шкіру
тихо-тихо так щоб не чули навіть сироти
так
за глухими мурами що от-от упадуть
правиться служба
для двох

***

дев‘ять годин електричкою поїздом

дев‘ять

годин електричкою

ти що йолоп ти що

ніколи не їздив електричкою

жодна електричка не їде дев‘ять годин

ти що ніколи не їздив до баби

на село ніколи не бавився з

місцевими дітлахами які не розуміли

тебе а ти їх розглядав як корова

розглядає теля

дев‘ять годин електричкою поїздом

дев‘ять

ти знайшов у лісі кам‘яне обличчя

покрите мохом пні стирчали зіщулені

пні пнулися із землі дебільна гра

слів важко добрати добратися б

самому додому коли зашепоче остання

електричка поїзд метро

на лт у вагон запхалася купа народу

ніби їм мало що вони під землею

ніби їм хочеться вийти

можна вийти

закреслено

вони всі виходять по той бік бордюру

там більше немає ескалаторів

доводиться тупотіти ногами дев‘ять

годин електричкою інакше кажучи

доведеться 

чекати

спробуй дати тому жебракові хліба

якщо він не плюне тобі межи очі

я запрошу тебе на прогулянку в сад

якщо він не плюне тобі межи очі

ти зможеш точно сказати що дощу немає

дев‘ять годин електричкою

цікаво хто стільки витримає

дев‘ять годин електричкою поїздом

ти спала в мене на грудях а я

цілував твою голову як 

твоє волосся може так солодко пахнути

як волосся людини якої не існувало

може так пахнути

залиш мене позаду рухайся

далі 

ти можеш

ти вмієш

я ще не все тут роздивився

я ще не прокатався на всіх атракціонах

не роздивився всіх атракцій

закреслено

не досяг атараксії

я сиджу в електричці що їде дев‘ять годин

так не буває

ти маєш рацію

так не буває

***

олексію

чому стовбури ваших сосен

голі й жодна гілка жоден

шматочок кори не здатен

на них затриматися

не знаю

вони завжди буди такими

завжди скільки я себе

пам‘ятаю голі й худі

худі й обшморгані

вони скрегочуть на вітрі неначе

зуби що скрегочуть об зуби і

згинаються тягнуться до 

трави до трави ви бачили

в нас у лісі росте трава я знаю

я звучу наче божевільний

але це правда тут росте трава

квола й поодинока серед хрумкої

жовтої хвої

утім я лише міський хлопчик

лише переклякана дитина зі спальників

яка вранці знайшла на голові чергову 

сиву волосину

капітане

цим соснам бракує світла вони

тягнуться по нього нагору ламаючи

свої крихкі кінцівки свої гілки кору

що ще там у них

і тому зеленіють лише їхні верхівки

їхні потворні крони

тому все решта 

все що мало би 

бути знизу і пхатися нам межи

очі облізле й голе іншими словами

воно мертве